Нещодавно була опублікована та зʼявилась у публічному доступі Форма вимоги про виконання обов’язку (обов’язків) військовозобов’язаним, резервістом, затверджена наказом Міністерства Оборони України № 430 від 28.06.2024 р. (зі змінами і доповненням від 16 липня 2024), яка буде надсилатись поштою громадянам відповідно до ст. 27 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.
Проаналізувавши затверджену Форму вимоги, я можу дійти до висновку, що її зміст не відповідає положенням Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.
Відповідно до ч. 4 ст. 27 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, “у разі якщо громадянин добровільно протягом 10 календарних днів з дня вручення вимоги не виконав зазначеного у ній обов’язку (обов’язків), територіальний центр комплектування та соціальної підтримки звертається до суду…“
Відповідно до ч.5 ст. 27 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, “вимога вважається виконаною у разі виконання громадянином обов’язку (обов’язків), зазначеного у вимозі“.
Зі змісту вищевказаних норм закону можна дійти до висновку, що зазначення конкретного обовʼязку або декількох обовʼязків, які були порушені громадянином, є обовʼязковим реквізитом вимоги.
Власне у цьому і є суть вимоги як “останнього попередження” щодо виконання певного обовʼязку(обовʼязків) перед зверненням ТЦК та СП до суду з метою тимчасового позбавлення права керування транспортним засобом.
Конкретним обовʼязком (обовʼязками) може бути, наприклад: 1) неявка за викликом по повістці; 2) ненадання в установленому порядку під час мобілізації певного майна Збройним Силам України; 3) непроходження медичного огляду за рішенням ТЦК та й інші обовʼязки, які встановлені у ч.1 та ч.3 ст. 22 Закону “Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку”.
В свою чергу, Форма вимоги, затверджена МінОборони, містить лише наступне формулювання: “викликає Вас відповідно до статті 27 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та з метою виконання громадянами України обов’язків, передбачених частинами першою, третьою статті 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” й не містить графи, де можна було б зазначити який КОНКРЕТНИЙ обовʼязок чи обовʼязки були порушені громадянином.
Фактично, затверджена у такій редакції Форма вимоги за своєю сутністю є викликом до ТЦК та СП, подібним до повістки, але якщо у повістці хоча б зазначається мета такого виклику, то у даному документі не зрозуміло навіть з яких конкретних причин ТЦК та СП викликає громадянина, що може призвести до зловживань на практиці.
Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України “Про правотворчу діяльність”, підзаконні нормативно-правові акти мають відповідати Конституції України, законам, чинним міжнародним договорам України, підзаконним нормативно-правовим актам вищої юридичної сили та узгоджуватися між собою.
Наказ МінОборони № 430 від 28.06.2024 р., яким затверджена Форма вимоги, є підзаконним нормативно-правовим актом, отже повинен відповідати положенням Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” щодо обовʼязкових реквізитів, які повинна містити Вимога.
На мою думку, затверджена у діючій редакції Форма вимоги ТЦК є нікчемною, адже не відповідає вимогам закону, й суди повинні відмовляти у задоволенні позову ТЦК та СП відповідно до п.4 ч.8 ст. 283-2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Форма вимоги доступна за посиланням: https://ips.ligazakon.net/document/re42398?an=24